Демедь удосвіта ще встав, Кісся оглянув, косу наклепав, Мантачку застромив за очкура І поспішав уже з двора Косити сіно на луку,— Та чорт підніс якраз Луку, Сусіда, — дурня і ледащо,— Мов за напасть. Ну хтозна й нащо? Лука, допіречку що встав, Ні морду мив, ні очі продирав, Кудлатого нагадував ведмедя І так озвався до Демедя: «На косовицю? Так-таки... Це харашо, для... толоки, А щоб для сіна, так не дуже...» «Чого?» — «Бо дощ уструже, У мене є такі знаки: Спина болить, ноги крутить, поперек Лама, тіло свербить, печінки трусить, Мороз пройма: Це все на дощ такі прикмети...» «Але ж на небі хмар нема?» «Дарма, браток, все це дарма! Хоч я не вчивсь у вирситеті, Та хай пойме мене кіндра, Як дощ не вструже мов з відра: Річки тектимуть на дорогу, Повір, Демедю! їй же богу! Не йди косить. Пропаща та трава, Що викосиш, нещасна голова!..» Демедь потилицю почухав, Але Луки таки послухав І не косив, дощу злякався Та день великий протинявся Без діла-справи по дворі І злість зганяв на дітворі.
Сміялось чи не все село: Дощу ще з тиждень не було!
Спитав батько: - Ти склав іспит На шофера, синку? Та склав, татку. А яку ж ти Одержав оцінку? Не одержав, не поставив Інструктор нічого. Чого раптом? - Я з розгону Налетів на нього. Де ж він зараз? До лікарні Відвезли в суботу. Лікар каже, що не скоро Вийде на роботу.
