Уява дитини від самого початку її формування має дві основні функції — пізнавальну й афективну.

       Основне завдання пізнавальної уяви — відтворення об'єктивної реальності, «добудовування» цілісної картини світу, отримання нових вражень. За допомогою уяви дитина може творчо опановувати схеми й сенс людських дій, «добудовувати» цілісний образ якої-небудь події або явища.

       Афективна функція уяви спрямована на твердження й захист власного «Я». Вона виявляється, по-перше, через багаторазове відтворення (або обігравання) травмуючих впливів чи ситуацій: малюк нібито відсторонюється від них, починає бачити їх збоку. По-друге, дитина створює уявну ситуацію, у якій вона почуває себе сильною, сміливою, усемогутньою.

      Свого апогею афективна уява досягає до 4 років. У 4—5 років кількість неприборканих фантазій, дитячих страхів знижується. Домінуючого значення починає набувати пізнавальна уява при малюванні, конструюванні, розігруванні різних ігрових сюжетів.

       У 4—5 років основною фазою в розвитку дитини є наслідування зразків. Як раніше малюк 1—2 років при освоєнні якого-небудь руху міг багаторазово його повторювати й поступово опановував правильні рухи, так і тепер дитина відтворює ті самі сюжети, схильна багаторазово малювати шаблонові графічні схеми.
В уяву малюка починає включатися процес планування. Якщо раніше фантазії дитини були некеровані, вона не могла передбачити, що вийде, і лише потім пояснювала результат своєї діяльності, то тепер, у 4—5 років, дитина в змозі поділити свою діяльність на етапи: вона може спланувати один крок власних дій, виконати його, оцінити результат, а потім розпочати наступний етап.

      Дитина в 4—5 років уже має значний життєвий досвід, знання про оточуючий світ, і вона враховує закони цього світу у своїй діяльності. У результаті раціональних дій фантазії малюка стають більш «приземленими» , вони реально відображають різні боки життя дитини.

      Варто уважно ставитися до фантазій малюка, фіксувати результати його творчості. Записи збережуть пережиті щасливі моменти «відкриттів» і викличуть приємні спогади.

Галанов О.С.
Психічний і фізичний розвиток дитини від трьох до п'яти років

         Найважливіше досягнення дитини цього віку полягає в тому, що безліч рухів і дій, які виконує дитина, тепер підпорядковані її свідомості: дитина не тільки точно їх організовує, регулює їхню силу, спрямовує їх, але й контролює та узгоджує між собою.
         Дослідження підтвердили, що довільне керування рухами забезпечують не тільки фізичні показники та тренування, але й загальний розумовий розвиток дитини, і насамперед — мовлення.
Незважаючи на опановані вміння — підпорядкувати свої дії та рухи слову, стриматися — у шестирічної дитини ця регуляція ще недосконала. Іноді поведінка старшого дошкільника стає такою ж імпульсивною, як і в молодшому віці: дитина раптово перестає контролювати свої рухи та вчинки — чи бажаючи наслідувати когось, чи то через забудькуватість.

         У дошкільному дитинстві здебільшого завершується тривалий і складний процес опанування мовлення. До 7 років мовлення стає засобом спілкування та мислення дитини, а також предметом свідомого вивчення, завершується процес фонематичного розвитку, тобто дитина чує та розмовляє більш-менш правильно. Мовлення дитини збагачується складними визначеннями (на зразок лимонно-жовтий, синьо-зелений); новими словами, що визначають часові проміжки (негайно, відразу, раніше, пізніше); дитина вже може правильно називати дні тижня. Також удосконалюється здатність дитини розповідати за картинкою, переказувати почуту історію тощо.

Переказуючи казку, діти не тільки вчаться граматично правильно будувати речення, використовувати окремі слова, але й одночасно опановують мистецтво логічно мислити.

      Опанування старшим дошкільником зв'язного та виразного мовлення поряд із засвоєнням граматичних структур мови є передумовою опанування письмового мовлення. Поступово мовлення дитини перетворюється на засіб регулювання її поведінки.

      Часто можна спостерігати таку картину: дитина розмовляє  про те, чого робити не можна, спочатку з ляльками, а потім сама з собою словами батьків. Це і є певною передумовою формування довільної поведінки за допомогою мовлення.

Закони логіки ще недосяжні для шестирічної дитини. В її міркуваннях дивним чином переплітаються причина й наслідок; речі, які рухаються, здаються їй живими; все, що відбувається навколо, обов'язково певною мірою стосується або самої дитини, або світу людей. «Чому поблизу нашого міста розташовані дві гори?» — запитує в сина-дошкільника відомий швейцарський психолог Ж. Піаже. «Тому що велика — для великих, а маленька — для маленьких»,—миттєво відповідає той. Або: «Звідки зорі на небі?» — «Із золотих паперів. Їх туди космонавти закинули»; «Чи рухається сонце?» — «Ні, не рухається, тому що... йому не можна ходити всюди».

Пояснюючи явища, дитина одуховлює предмети. Дитина бачить лише те, що «знаходиться на поверхні», і це її сприйняття визначає судження, в яких перемішано та скомбіновано все, що безпосередньо було сприйнято: дитина ще не відчуває протиріч.

       Майже до підліткового віку дитина неспроможна зосереджувати свою розумову активність на матеріях, що не пов'язані з конкретними життєвими ситуаціями. Це означає, що, наприклад, рахувати дошки, щоб зробити собаці будку, дитині значно легше, ніж розв'язувати абстрактні навчальні задачі: достатньо пов'язати умову завдання із близькими до дитини проблемами, як розв'язання стає швидким і легким.

       Щоправда, для того щоб бачити світ чарівним, згаданих особливостей мислення для дитини недостатньо. Дивовижною є інша психічна функція, яка стрімко розвивається саме у старшому дошкільному віці,— це фантазія. У дошкільному віці вона зазвичай жива, свіжа й творча: в однієї дитини під ліжком «мешкає» цілий уявлюваний зоопарк, де тварини влаштовують смішні витівки; в іншої п'ятирічної людини своя примха — перед сном вона вкладає в ліжко разом із собою всі машинки та цілий потяг із вагончиками, причому всіх кладе на бочок.

Доречно зазначити, що фантазія обробляє лише те, що людина помітила, пережила, пізнала раніше. І хоча дошкільник знаходиться ще тільки на півшляху до життєвого реалізму, він оперує вже достатньо значним запасом знань про навколишній світ. Цими знаннями та своєю спостережливістю він іноді може спантеличити батьків. Якби батьки уважно стежили за грою своїх дітей у тата й маму, вони зрозуміли б багато своїх недоліків і навіть мали б змогу виправити помилки у вихованні.

       Дошкільний вік — класичний час для найчарівніших казок. Через два-три роки дитина, звісно, ще любить казки, але вже зовсім інакше: її починає цікавити справжнє життя; захоплюють розповіді, в яких дійовими особами є діти та детективи — замість драконів і Котигорошка. Крім цього, в дошкільному віці дитину цікавить усе таємниче, їй хочеться трішки боятися. І справді, багатьом казкам притаманний особливий виховний зміст: слід трішки злякати дитину, щоб вона чогось не робила, тому що можуть статися якісь страшні наслідки. Завдяки казкам (і згодом іграм) дитина вчиться боятися в особливий спосіб (або не боятися взагалі): вона переживає страх з абсолютною зовнішньою гарантією — на колінах у мами або бабусі. Саме цю обставину — зважаючи на розвиток особистості — ми вважаємо позитивним внеском казок у розвиток дитини. У казках неживі предмети оживають, що також відповідає характеру сприйняття дошкільника.

        Помітний прогрес у цьому віці відбувається і в іншій психічній функції — в увазі. Дитина помічає не тільки цілі речі, але й їхні частини та деталі. Деякі діти до кінця дошкільного віку досягають такого рівня, що не тільки відрізняють трактор від автомобіля, але й визначають типи й назви марок машин і навіть уміють упізнавати їх за звуком мотора.

        На шостому році життя діти вже розуміють гумористичний зміст ілюстрацій у книжках, підхоплюють жарти в ляльковому театрі, реагують на каламбури і навіть сміються над деякими анекдотами дорослих. Вони відрізняють те, що їм показують, наприклад, на сцені, від того, що знають із життя. Ця нова здатність відрізняти й порівнювати, бачити, що є однаковим, а що — відмінним, відкриває перед дітьми нові горизонти для веселощів і творчості. У такий спосіб зароджується почуття гумору — незамінний захист від неприємностей і труднощів, які рано чи пізно чекають на кожного.

        Дошкільне дитинство — вік, що найбільш сприяє розвитку пам'яті. Пам'ять стає домінуючою функцією: ані до, ані після цього періоду дитина не запам'ятовує з такою легкістю найрізноманітніший матеріал. Однак, пам'яті дошкільника притаманні деякі специфічні особливості. У молодших дошкільників пам'ять є мимовільною. Дитина не висуває перед собою мети щось запам'ятати або згадати і не володіє спеціальними способами запам'ятовування. Цікаві для неї події, дії та образи легко запам'ятовуються, мимоволі запам'ятовується також і словесний матеріал, якщо він має емоційний відгук. У старшому дошкільному віці формується довільна пам'ять. З'являються свідоме, цілеспрямоване запам'ятовування та пригадування, які є умовами для формування здатності дитини до міркування.

"Незабаром до школи"

  Мозок дитини росте і формується до семи-восьмирічного віку. Надалі буде йти тільки накопичення інформації і вміння користуватися нею. Зрозуміло, крім внутрішніх, успадкованих від батьків психологічних і фізіологічних особливостей, на формування мозку дитини в значній мірі впливає навколишнє його середовище. У глибоких відділах головного мозку є структури, відповідальні за агресію і секс, є центри задоволення і невдоволення, є відділи, що визначають наш настрій і наші бажання.

   Але для того, щоб всі ці структури мозку могли розвиватися, необхідно, щоб через органи чуття в центральну нервову систему надходила необхідна інформація. Якщо обсяг необхідної інформації буде недостатній, то відповідні відділи мозку не отримають свого повного розвитку. Якщо інформація із зовнішнього світу буде надходити, не маючи в собі необхідної гармонії, то потворний розвиток відповідних структур головного мозку приведе цю людину в майбутньому до антисоціальних вчинків. На розвиток мозку дитини впливає практично все, з чим вона зустрічається в цей період свого життя. Розглянемо деякі обставини, які можуть впливати на розвиток мозку дитини, а згодом накласти свій відбиток на все життя цієї людини.

 

  Так, наприклад, якщо батьки ведуть себе по відношенню один до одного як чужі, в їхньої дитини слабко розвинуться здатності до ототожнення. Надалі дитина насилу зуміє зав'язувати з іншими людьми відкриті, глибокі, сповнені порозуміння відносини і стане відчуженою або неконтактною людиною.

Якщо мова батьків неприродна, надзвичайно витіювата і штучна і в ній є щось солодко-чемне, пишномовне, загалом, є якась фальш, відчуття, що тебе вводять в оману, зовсім не відчуваючи зображуваних почуттів,то такий тип відносин впроваджується в душу дитини і вбиває тонке чуття до розпізнавання в мові істинного і не істинного. Так само йдуть справи з настроями і почуттями, які супроводжують мову дорослих. Вони невіддільні від мови, і дитина включає їх в переробку. Вона схоплює настрій, з яким говорять, перш ніж почне розуміти окремі слова.

У тому випадку, коли дитина для батьків тягар, і той мінімум часу, який вони формально виділяють для неї, не несе в собі необхідної для неї любові, то малюк сприймає, що він не прийнятий ними і потім це відчуття пройде через все життя людини, коли вона буде намагатися бути прийнятим в різні спільноти. Це почуття і прагнення збережеться і при спілкуванні з протилежною статтю, породжує невпевненість і часто неадекватність.

  Перші правильні звуки у дитини виникають у віці від восьми до десяти тижнів, незабаром після першої свідомої посмішки. Це легкі придихальні тони, змішані з горловими і піднебінними звуками. Дитина сама чує їх і прагне повторити. Ці ніжні звуки виникають лише в гарному настрої, при годівлі і сповиванні, але ніколи - у дітей у притулках.

  Якщо дорослий намагається говорити з дитиною дитячою мовою, він позбавляє її зразка, і діти в результаті довгий час не навчаються правильно вимовляти слова.

  Діти з родин педагогів або людей з університетською освітою зазвичай починають говорити пізніше. Це пов'язано з тим, що словник батьків дуже широкий, і в спілкуванні один з одним вони користуються більш тонкими нюансами відносин, і їх чуттєві сприйняття, у зв'язку з цим, можуть бути так само більш тонко виражені. Але зате в подальшому житті ці діти будуть мати більш тонкий і великий інструмент для вираження самого себе, та і для більш адекватного реагування при спілкуванні з іншими людьми.

  Якщо у батьків невеликий запас слів, то дитина спочатку освоює стільки слів, скільки пропонує йому зразок. Такі діти зазвичай починають говорити раніше, але їх словниковий запас залишається обмеженим. Ця обмеженість може ще багато років бути особливістю їхньої мови, а в деяких випадках залишається на все життя.

 За матеріалами книги П.Зорін "Твоя дитина - геній".